Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами України.
Не є винятком укладання інвалідами трудового договору та інші правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням ними трудової діяльності.
Дуже часто перед інвалідами постають питання, чи можуть вони працювати, де їх потенціал може бути застосований, хто має брати участь у процесі працевлаштування інвалідів, куди слід звертатися.
Відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
На практиці при прийомі на роботу роботодавець запитує ва інваліда серед інших документів й довідку про встановлення групи інвалідності, але при цьому ні роботодавець, ані особа, яка працевлаштовується, часто не знають, що документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації інваліда.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів:

для повнолітніх інвалідів - медико-соціальною експертною комісією,
для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо інваліда, дитини-інваліда, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів), органи праці та соціального захисту населення, служби зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів. Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер. Інвалід (або законний представник дитини-інваліда) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації чи від програми в цілому. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) самостійно вирішує питання про вибір та забезпечення конкретними засобами чи послугами реабілітації, включаючи засоби пересування, вироби медичного призначення, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру, санаторно-курортне лікування тощо в межах його індивідуальної програми реабілітації.

Гарантований державою перелік послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду, дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання безоплатно або на пільгових умовах встановлює Державна типова програма реабілітації інвалідів. Ця програма реабілітації інвалідів розробляється центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за участю інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів, з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів. Державна типова програма реабілітації інвалідів і порядок її реалізації погоджуються Радою у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України та затверджуються Кабінетом Міністрів України. Це свідчить про соціальний вектор державної політики, який виявляється в наданні державних гарантій виконання обсягу потрібної інвалідові реабілітації.
Відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів можуть здійснюватися, крім інших, такі види реабілітаційних заходів щодо інвалідів, дітей-інвалідів:

- професійні, які передбачають сприяння у професійному навчанні і професійній адаптації;
- трудові, які передбачають раціональне працевлаштування і психологічну підтримку в процесі професійної адаптації до виробничих умов.

Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї інваліда, дитини-інваліда, поновлення трудової діяльності інваліда в колишній або в новій професії. Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятості інвалідів, експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації. Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці. Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.
Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів соціальних служб для молоді, реабілітаційних установ.
Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості. Держава гарантує інвалідам право на безоплатне отримання професійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда. Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажанням можуть навчатися у спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладах загального типу, де створюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами, та у разі необхідності - за навчальними програмами, адаптованими для навчання осіб, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку. У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів, дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчання організовується (за їх згодою або за згодою їх законних представників) вдома за індивідуальними навчальними планами, якщо ця форма допускається змістом професійного навчання за визначеною спеціальністю. Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, може здійснюватися державною службою зайнятості і підприємствами, установами, закладами, з якими державною службою зайнятості укладені договори. Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інвалідові, дитині-інваліду умов для праці за можливістю у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів. Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:

• створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
• працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов'язків;
• пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда; використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв'язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Експертиза професійної придатності повнолітніх інвалідів здійснюється медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК). До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою інвалідів, спеціалісти державної служби зайнятості.
Висновок МСЕК з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації інваліда і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки інваліда (дитини-інваліда - для навчання). Рішення МСЕК є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
На практиці МСЕК, видаючи довідку про встановлення інвалідності в розділі "Трудова рекомендація" часто робить запис, що не відповідає дійсній професійній придатності інваліда, наприклад: "Може продовжувати навчання у школі" або "Непрацездатний, потребує постійного стороннього догляду" та ін., при цьому інваліди, не маючи індивідуальної програми, зіштовхуються з небажанням роботодавця приймати їх на роботу.

Щоб вирішити цю проблему необхідно звернутися до МСЕК за реєстрованим місцем проживання з відповідною заявою. В заяві слід вказати дату встановлення інвалідності, зазначити, яка трудова рекомендація вказана в отриманій довідці МСЕК, вказати на обставини, які підтверджують факт невідповідності зазначеної трудової рекомендації. В резулятивній частині зазначаються вимоги про видачу індивідуальної програми реабілітації в разі її відсутності та зміни запису про трудову рекомендацію і приведення його у відповідність до дійсної професійної придатності. Індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК. Вона розробляється за участю інваліда фахівцями МСЕК із залученням у разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність в сфері реабілітації інвалідів.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інваліда.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій МСЕК.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації. Тут слід зазначити, що положення законодавства щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів, у разі необхідності створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда;
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

• виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;
• встановити на прохання інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці;
• створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
• організовувати, у випадках передбачених законодавством, навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій;
• надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
• звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
• забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Трудові правовідносини регулюються в Україні Кодексом Законів про працю. Регулювання виконання інвалідами їх трудових обов'язків не відрізняється від виконання трудових обов'язків іншими категоріями робітників. Однак існують певні відмінності, мова про які піде далі.
Вже на стадії укладання трудового договору є норми, які регулюють особливості щодо такого суб'єкта правовідносин, як інваліди.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу осіб, які не досягли вісімнадцяти років, молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів, молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів, осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби, інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації МСЕК.

У наданні відпусток інвалідам також існують певні особливості. Вони виявляються у більш тривалих термінах відпусток.
Так, інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.
За бажанням працівника-інваліда йому може бути надано щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві.
Відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані за бажанням працівника-інваліда в зручний для нього час.
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника-інваліда надається в обов'язковому порядку інвалідам III групи - тривалістю до 30, а інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

Незалежно від отримуваної пенсії або соціальної допомоги працюючі інваліди мають право на допомогу з тимчасової непрацездатності. Допомога надається у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання таких випадків:

• тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;
• необхідності догляду за хворою дитиною;
• необхідності догляду за хворим членом сім'ї;
• догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
• карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
• тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
• протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
• санаторно-курортного лікування.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві встановлюються таким чином.
Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачується застрахованим інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС, Фондом соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
У разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у такому порядку та розмірах:

• Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується з першого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, якщо вона потребує стаціонарного лікування, виплачується особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом з хворою дитиною.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, - не більш як за 7 календарних днів.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та розмірах, встановлених цим Законом.
• Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.
• У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається в розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування в цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення санаторно-курортного лікування надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
• Особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо із стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку) у порядку і розмірах, встановлених цим Законом.
• Допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років, надається за весь період санаторно-курортного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад) за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за нею.
• У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

• у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
• у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;
• за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
• за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
• у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;
• за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.
Особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується залежно від страхового стажу особи в таких розмірах:

• - 60 % середньої заробітної плати (доходу) -особам, які мають страховий стаж до п'яти років;
• - 80 % середньої заробітної плати (доходу) - особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
• - 100 % середньої заробітної плати (доходу) виплачується застрахованим особам, які:
• мають страховий стаж понад вісім років;
• віднесені до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи;
• ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
• особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань".

Особливості щодо працівників-інвалідів мають місце при розірванні строкового трудового договору з ініціативи працівника.
Йдеться про те, що строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором.
Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадках:

• виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
• нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання

Інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Безробітними визнаються інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Безробітними визнаються інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;
в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводяться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.
Крім цього, інвалідам під час реєстрації необхідно пред'явити такі документи:

• посвідчення інваліда;
• довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії;
• індивідуальну програма реабілітації.

Для виконання покладених на неї функцій Державна служба зайнятості має право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
• направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інвалідів відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), заробітна плата підходящої роботи має відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається Державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному можуть запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є: навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання; строкова військова служба; здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду; інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно, тобто виплата припиняється через два роки з дня первісної постановки на облік у службі зайнятості. Так, наприклад, якщо Ви були поставлені на облік 1 лютого 2006 р., вам було запропоновано підходящу роботу, ви працевлаштувалися 1 травня 2006 р., пропрацювали до 1 січня 2007 р., а потім знов стали на облік у службі зайнятості, то виплату допомоги по безробіттю Вам буде припинено 1 лютого 2008 р.

У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги по безробіттю продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітного за новим місцем проживання.
Яким є розмір допомоги по безробіттю?
Застрахованим особам розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

- до 2 років - 50 %;
- від 2 до 6 років - 55 %;
- від 6 до 10 років - 60 %;
- понад 10 років - 70 %.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

- перші 90 календарних днів - 100 %;
- протягом наступних 90 календарних днів - 80 %;
- у подальшому - 70 %.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги по безробіттю враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається в розмірах, про які йшлося раніше, а її виплата починається з 91-го календарного дня.

Державна служба зайнятості сприяє безробітним в організації підприємницької діяльності шляхом одноразової виплати допомоги по безробіттю.
Скористатися правом на одноразову виплату допомоги можуть за власним бажанням особи, які досягли 18-річного віку, зареєстровані як безробітні у державній службі зайнятості за місцем проживання і не можуть бути працевлаштовані за сприяння служби зайнятості протягом трьох місяців у зв'язку з відсутністю підходящої роботи.
Одноразова виплата допомоги по безробіттю здійснюється у розмірі річної суми допомоги по безробіттю, визначеної конкретному безробітному. Якщо безробітний вже отримав частину призначеної допомоги, то виплачується її залишок. Одноразова виплата допомоги по безробіттю особам передпенсійного віку здійснюється на загальних підставах у розмірі річної суми допомоги.
Якщо безробітний вже отримав допомогу по безробіттю протягом 360 календарних днів, то йому може бути виплачено одноразово допомога по безробіттю за наступні 360 календарних днів.

У період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного застрахованим та незастрахованим особам, визнаним відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" безробітними, які за направленням державної служби зайнятості проходять професійне навчання у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та їх підпорядкування, надається матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, визначеному для відповідної категорії безробітних, та оплачуються вартість проїзду безробітного до місця проведення професійного навчання, якщо воно здійснюється в іншій місцевості, та у зворотному напрямку, а також проживання в період професійного навчання.

Матеріальна допомога у період професійного навчання призначається за умови відвідування безробітним занять без пропусків без поважних причин, що підтверджується відповідним табелем.
Поважними причинами пропусків занять вважаються:

• хвороба безробітного;
• догляд за хворою дитиною віком до 14 років;
• догляд за хворими близькими родичами;
• смерть близьких родичів - чоловіка (дружини), дітей, батьків, братів, сестер, бабусь і дідусів;
• відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, райвійськоматів, інших державних установ, що підтверджено відповідними документами.

Матеріальна допомога у період професійного навчання призначається на підставі особистої заяви безробітного, а якщо безробітного направлено на професійне навчання до призначення допомоги по безробіттю, - довідки про середню заробітну плату за останнім місцем роботи, відомостей трудової книжки, за пред'явленням свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або документа, що посвідчує особу.
Рішення про призначення матеріальної допомоги у період професійного навчання, її розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заносяться до картки персонального обліку безробітного. З цим наказом безробітний ознайомлюється під особистий підпис у картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.
Якщо в день призначення матеріальної допомоги у період професійного навчання відсутні відомості, що впливають на її розмір, то вона призначається у розмірі, установленому законодавством, до отримання необхідних відомостей, але не більше шести місяців з дня призначення цієї допомоги. Після їх отримання здійснюється перерахунок матеріальної допомоги у період професійного навчання. Якщо зазначені відомості отримані пізніше шести місяців без поважних причин, то перерахунок матеріальної допомоги у період професійного навчання не здійснюється.

Якщо під час одержання матеріальної допомоги у період професійного навчання безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, то з безробітного стягується сума виплаченої матеріальної допомоги у період професійного навчання з моменту виникнення цих обставин.
У разі припинення професійного навчання за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за набутою професією (спеціальністю) з осіб стягується загальна сума витрат на професійне навчання, включаючи суму виплаченої матеріальної допомоги у період професійного навчання, витрат на проїзд до місця навчання і назад (включаючи щоденні) та витрат на проживання.
Поважними причинами вважаються:

• працевлаштування безробітного;
• поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
• вступ до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
• набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
• отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;
• призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах;
• подання безробітним письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• переїзд на постійне місце проживання в іншу місцевість;
• хвороба безробітного, що має медичні протипоказання щодо продовження навчання або працевлаштування за набутою професією (спеціальністю), що підтверджено відповідними документами.

Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Якщо навчання безробітного здійснюється не за постійним місцем проживання, а в іншій місцевості, крім виплати матеріальної допомоги у період професійного навчання, йому компенсуються фактичні витрати на проїзд до місця навчання та у зворотному напрямку транспортом загального користування (крім таксі) за кожний день за наявності квитків.
При відсутності квитків допускається оплата проїзду в транспорті загального користування за тарифами, що підтверджуються відповідними довідками транспортних підприємств, згідно з відміткою про прибуття громадянина до навчального закладу та вибуття до місця проживання.
У разі направлення безробітного на професійне навчання не за місцем проживання навчальному закладу або підприємству, установі, організації, де проживає безробітний, відшкодовується вартість проживання цього безробітного в гуртожитку.

Матеріальна допомога інвалідам при направленні безробітного на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації не призначається, якщо вони:

• протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів;
• бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви;
• звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених ст. 37, пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, ст.ст. 41 і 45 Кодексу законів про працю України;
• шукають роботу вперше, у тому числі випускникам загальноосвітніх шкіл, а також особам, які закінчили навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах або звільнились зі строкової військової служби і не мали страхового стажу;
• брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займались підприємницькою діяльністю і сплачували страхові внески до Фонду менше 26 календарних тижнів.

Допомога по безробіттю інвалідам не призначається, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також якщо вони бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та звільненим з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України.
Також інвалідам не призначається допомога по безробіттю, якщо вони не застраховані або шукають роботу вперше.

Відповідальність за порушення умов та порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги та допомоги на поховання несе керівник центру зайнятості за місцезнаходженням безробітного на обліку.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць мають право здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічно подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідно до Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.