Культурне життя інвалідного середовища залишається відокремленим
В Херсонській області нараховується 47 378 людей з інвалідністю, що у розрахунку на 1000 населення становить 43 особи. На сьогодні проблема захисту прав інвалідів набуває особливого значення у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції ООН про права інвалідів (далі КПІ). Одним з критеріїв оцінки політики держави щодо людей з інвалідністю є доступність фізичного середовища, включаючи можливість на рівні з іншими брати участь у культурному житті, проведенні дозвілля й відпочинку та заняття спортом, а також доступність інформації та каналів комунікації (ст. 30 КПІ). В рамках підготовки Альтернативного звіту виконання Україною Міжнародної конвенції про права інвалідів, у Херсонській області пройшло опитування серед 410 людей з інвалідністю, їх опікунів та помічників. Головні результати вказують на те, що серед інвалідного середовища існує велике бажання брати участь у загальноміських подіях та святкуваннях на рівних без дискримінації. Відповідно до результатів опитування, позитивно на питання «чи маєте ви бажання брати участь у загальноміських подіях та святах відповіли – 87% опитаних, а от вже взяти безпосередню участь у подіях змогли лише 44% опитуваних.
Відповіді показали що на заваді реалізації свого права на культурне життя існує ряд перешкод, серед яких, особливо були відзначені: недоступність архітектурної та транспортної інфраструктури, і що особливо цікаво «відсутність впевненості в отриманні допомоги з боки оточуючих». Крім того, у відповідях зазначалося про бажання колективної участі (у групі з іншими людьми, що мають інвалідність) що вказує на переважання відчуття соромлення. Дослідження підтвердили що культурне життя інвалідного середовища в більшості випадків залишається відокремленим від звичайного суспільства. Більшість культурних подій, проведення дозвілля в яких брали участь люди з інвалідністю були організовані спеціально для них. Автори дослідження (Херсонська організація інвалідів «Ініціатива на захист громадських прав інвалідів») наголошують, що значний потенціал покращення ситуації із реалізацією прав інвалідів буде відкритий в разі зміни пануючих стереотипів, що були сформовані за тоталітарних часів, відповідно до яких: люди з інвалідністю – це є хворі люди, до яких необхідно ставитися із жалістю та співчуттям. Аналіз місцевих ЗМІ вказує, що вже відбуваються певні трансформації у сприйнятті людей з інвалідністю . В багатьох публікаціях люди з інвалідністю виступають як рівні члени громади з такими самими правами та можливостями. Їм є що сказати та підказати звичайному суспільству, наприклад, як за допомогою: сили духу, віри в свої сили, взаємодопомоги, позитивному ставленні до оточуючого середовища – долати кризові явища. Громадські організації мають докласти зусиль, щоб розірвати замкнене коло спілкування “інвалід-чиновник” та залучити до діалогу політиків, митців, філософів, культурологів, навіть «сусідів». Адже від інтеграції людей з інвалідністю у звичайне суспільство виграють перш за все прості громадяни, які отримують безпечне та комфортне міське середовище.
До останніх позитивних акцій які вживала громада щодо інтеграції людей з інвалідність можна віднести їх участь у звіті Міського голови, на якому, напевно вперше в Українській історії місцевого самоврядування був організований сурдопереклад. Існує домовленість про врахування потреб під час організації майбутніх загальноміських подій. Адже питання знаходиться не стільки у фінансовій площині, скільки у покращенні координації зусиль різних учасників. На прес-конференції було наголошено, що майбутнє громади лежить не у площині виконання «промислових програм», а у програмах збереження та ефективного використання духовного, інтелектуального, власне – людського ресурсу, досягнення мети – надати усім рівні можливості, підкріплені невід’ємними правами. На думку учасників моніторингу це стане можливим завдяки, виключно, нашим спільним зусиллям, нашому світосприйняттю, особистим вчинкам кожного з нас.