На гостині у Любові Кобзар, голови Прилуцької громадської організації батьків дітей-інвалідів "Фенікс"
Майже 5 років тому ім’я скромного бухгалтера Любові Іллівни Кобзар було мало кому відоме. Нині воно не сходить зі шпальт газет і місцевого телебачення. Уявіть, за один лише 2011 рік керівниця "Феніксу" стала "Людиною року" в номінації "Дорогою віри, любові та добра" (вересень "Прилуцький Олімп") і володаркою Почесної грамоти облдержадміністрації за сумлінну працю в ім’я незалежної України (листопад).
Тож аби більше дізнатись не лише про неї, а й про вихованців та їхніх батьків, ми зустрілися в її офісі (колишнє приміщення школи №8) у День святого Миколая. Світла простора зала, оздоблена картинами, дитячими фото й понад 20-ма почесними грамотами, дипломами, подяками, відразу занурили у світ професійних інтересів Любові Іллівни. За святковим столом в очікуванні гостей ця 55-річна жінка цікаво розповіла про своїх працьовитих батьків-хліборобів. Про те, як познайомилася із судженим Іваном Андрійовичем, диспетчером залізничного руху ст. Прилуки, надійним помічником і порадником. Про старшу доню Ларису, економіста з університетською освітою, котра 8 років тому подарувала їм онуку Анічку.
"А от з Вітою, нашою молодшою донею, труднощі, спричинені родовою травмою, розпочалися через рік після її народження, – пригадує моя візаві. – На 4 році лікарі поставили страшний діагноз – ДЦП. Спершу боролися з хворобою наодинці. Їздили по всьому СРСР на консультації. Виконували те, що радили лікарі: уколи, пігулки, голкотерапію… І лише тоді, коли потрапили до Київського інституту педіатрії, гінекології та акушерства, зрозуміли, що таких дітей слід лікувати комплексно. Аби пособити їм у головному – адаптуватися до життя. Оскільки цю недугу поки що не навчилися виліковувати повністю".
Трохи історії
Добре, що на той момент у Прилуках уже функціонувала громадська організація дітей-інвалідів з обмеженими фізичними та інтелектуальними можливостями "Надія" (на кшталт Всеукраїнської організації "Церебрал" м. Києва). Започаткувала її Ніна Яківна Гладенька, мати хворої донечки Олени, ще у 1993 році за суттєвої підтримки колишнього міського голови Анатолія Шамрая та 600 родин прилучан, котрі виховували дітей з ДЦП та іншими хворобами самі. Між іншим, на Заході давно вже працює система надання таким хворим соціальних послуг.
Згодом, у 2003-му, від "Надії" відокремилися діти, старші 18 років. Так виник "Фенікс". Прикметно: і в "Надії", і у "Фенікса" ідентична мета: діти-інваліди не повинні бути самотніми. Вони мусять вийти із помешкань, щоб їх, як і інших, визнали з усіма правами на самостійне життя.
Рубіжною датою історії "Фенікса" вважається 2008 рік, коли організацію очолила пані Кобзар, за словами батьків, до прискіпливості добросовісна мати й тямущий керівник.
Чи важка шапка Мономаха?
"Важка, – погоджується Любов Іллівна. – На мене покладені нові обов’язки. Отож, аби відповідати статусу, треба було заглибитися у вітчизняну й зарубіжну педагогіку; вивчити індивідуальні особливості підопічних". На часі "Фенікс" – один із кращих в області. Працює, як швейцарський годинник. Тричі на тиждень до 15.00 діти перебувають під неусипним оком наставників і педагогів. У залежності від розкладу заняття проводяться в Територіальному центрі (співи, танці, декоративно-прикладне мистецтво і масаж), у ЦТДЮ (спортивний гурток, гра городки) та в приміщенні школи №8 (відзначення урочистих подій).
Теплої пори практикуються ще й автобусні поїздки в Дідівці, Срібне, Пирятин, Полтаву, Чернігів, Алушту, Київ. Як для відпочинку, так і участі дітей у конкурсах. Звісно, окрилюють перемоги. Зокрема, 2011 року: перші місця жіночого вокального ансамблю "Натхнення" і чоловічого "Зірки континентів" на регіональних фестивалях творчості людей з особливими потребами (смт Срібне, м. Пирятин, м. Прилуки) та третє місце на Всеукраїнській спартакіаді в м. Алушта (Крим) зі стрибків з місця.
Цей прогрес позначається на поведінці дітей. Чемність і бажання у всьому догодити вихователям – це те, що передусім кидається у вічі. Принаймні, саме такими мені здавалися всі учасники Дня святого Миколая. Геть позбавлені докору й лукавства, вони старанно розповідали про діяння Миколая Чудотворця, часто підсилюючи ідею милосердя молитвами та біблійними цитатами. Доречно декламували поезію Тараса Шевченка. А для настрою – гуморески сучасних авторів. Та розкішна атмосфера святкування логічно увінчалася запальними танцями.
Як з’ясувалось із приватних бесід, роль "Фенікса" в житті співрозмовників неоціненна. Наводжу висловлювання 30-річних вихованців.
Наталія Полторак, поетеса:
"У Феніксі ми знайшли друзів. Більше – своїх других половинок. А відтак життя набуло світліших кольорів".
Андрій Жежеря, музичний оператор "Фенікса":
"Почуваємося тут комфортно: ніхто не нагадує про хвороби. Ставляться до нас великодушно. Врешті-решт, у клубі цікаво, бо є чим займатися. Усвідомлюємо, що за цими благами – напружена робота благодійників, передусім – Любові Іллівни. Адже заходи потребують коштів".
Дійсно, так! Не раз і не два фанату виховної справи пані Кобзар доводиться звертатися до спонсорів. Ніколи, за її словами, не відмовляють у проханні такі керівники, як В’ячеслав Кудлай та Володимир Вегера (приватні підприємці), Юлія Касьян (центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді), Юрій Кравценюк (УБР), Петро Бондаренко (тютюнова фабрика), Світлана Власенко (територіальний центр), депутат Микола Рудьковський та чуйний до дитячих проблем міський голова Юрій Беркут. За це їм сердечна подяка!
На шляху до мрії
Як мати доньки-інваліда і як керівник "Фенікса" Любов Іллівна турбується про майбутнє вихованців, наголошуючи на тому, що, мовляв, батьки не вічні. Тому вона виношує думку про створення у Прилуках, за прикладом зарубіжжя, міні-гуртожитку чи пансіонату для людей з особливими потребами.
Їй хочеться, щоб місто надало й спеціальний транспорт для перевезення інвалідів-візочників і щоб скрізь були обладнані пандуси. Героїня нашої публікації переконана: якщо в родині є проблемні діти, це аніяк не означає, що життя зупинилося. "Це геть не покарання від Господа, а благословення на те, аби змінювалися ми. Діти вчать нас бути добрими, і це чудово!" – додала вона наостанок.
Клара Алексєєва
Р.S. Третього лютого 2012 року "Фенікс" відзначатиме п’ятирічний термін головування пані Кобзар. Тож, користуючись нагодою, "Град" щиро вітає патріотку краю з вдалим педагогічним дебютом і зичить їй нових творчих обріїв та молодості душі!