Олександр Редозубов: «Головне у роботі з інвалідами – зміцнення здоров'я, а вже потім – спортивні досягнення»
30 листопада відомому кіровоградському тренеру Олександру Редозубову виповнилося 55 років. Свій почесний ювілей він святкував не вдома, в колі рідних та близьких, а в спортивному залі, проводячи тренування з дітьми з особливими фізичними потребами.
- Олександре Аркадійовичу, як давно ви тренуєте інвалідів?
- Ще коли в нашій державі не прийнято було називати інвалідів інвалідами, були вже спеціалізовані організації УТОГ (українське товариство глухих) та УТОС (сліпих), де люди з обмеженням зору та слуху працювали і там, серед них, проводили різні заходи, в тому числі спортивні. В одній із таких організацій, а саме в УТОСі, я і розпочав займатися з людьми з вадами зору. А коли з'явилася Кіровоградська обласна організація «Інваспорт», мене запросили туди працювати. З того часу я треную там дітей з порушенням опорно-рухового апарату, інтелекту, навчаю їх гімнастиці та настільному тенісу.
- Як ви проводите свої тренування, адже у роботі з такими людьми є свої особливості?
- Я намагаюся поєднувати роботу з інвалідами та здоровими спортсменами. Побачивши, як цей процес відбувається за кордоном, ми намагаємося тепер інтегрувати його в наших умовах. Це як і в школах: раніше намагалися дітей – інвалідів відділити від здорових, а сьогодні все змінилось, і ми давно вже проводимо тренування всі разом.
- Яка специфіка у тренуванні людей з обмеженими фізичними можливостями?
- Я вам так скажу, підходи до здорових та інвалідів приблизно однакові. Єдине – якщо на дітлахів у малому віці можна дещо надавити, примусити їх щось зробити, то з інвалідами я такий підхід не практикую і не вітаю: вважаю, що головним для них має бути зміцнення здоров'я, а вже потім – спортивні досягнення. Головне, щоб людина, прийшовши у спорт, не втратила свого здоров'я, а, навпаки, його покращила.
- За час вашої тренерської кар'єри, а це поважна дата - 25 років, які були найвищі досягнення у ваших учнів?
- Були і чемпіони Всесвітньої Спеціальної Олімпіади для людей с синдромом Дауна – брати Мельникови. Вони показали свої сили у гімнастиці, виступаючи у Голандії, пізніше - у Римі та у Китаї. Там мої учні здобували високі нагороди. Були й майстри спорту міжнародного класу, чемпіони України. Але на сьогодні я покладаю великі надії на маленьких спортсменів, які показують хороші результати, починають ставати призерами республіканських змагань. Я не уявляю свого життя без тренувань з дітьми: продовжую проводити заняття з настільного тенісу та спортивної гімнастики для людей з важкими порушеннями інтелекту, опорно–рухового апарату.
- Що треба для виховання чемпіонів?
- Якщо говорити про мої сили, то їх більше, ніж достатньо. От лише трохи б фінансування нам, хоча б для змагань. Ми мало беремо участь у змаганнях, наприклад, минулого року - не змогли потрапити до Греції, хоча наші діти виграли відбірні національні змагання, але за браком фінансування питання поставили так: «Хто знайде гроші, той і поїде на Спеціальні Олімпійські ігри».
- Олександре Аркадійовичу, свого часу, коли ви тренували здорових спортсменів, одним з ваших учнів був нинішній начальник обласного управління фізичної культури та спорту Сергій Колодяжний. Чи пам'ятаєте ви його як учня, яким він був?
- Звичайно ж пам'ятаю. Коли я тільки починав свою тренерську діяльність, Сергій Колодяжний був у числі моїх кращих учнів. Він був дуже працелюбний, наполегливий, і все це відобразилося на його подальшій кар'єрі. Найбільше треба бути вдячним батькам Сергія Олександровича, тому що саме вони наполягали на тому, щоб їхній син займався спортом. І сьогодні ми бачимо, що його наполегливість та зусилля не були марними.
- У вас була спортивна мрія, чи здійснилася вона?
- Ви знаєте, так життя вдало склалося, що я займаюся улюбленою справою, тому сміливо можна називати мене щасливою людиною, у якої мрія здійснилася.
- Чому ви присвячуєте свій вільний час?
- Ну ви ж бачите, що навіть ювілей я святкую у спортивному залі, тренуючи своїх вихованців...
Віра Шестакова "Спорт-Ревю" №49.