Рапірист-максималіст
Антон Дацко, паралімпієць, про тренування, товаришів та рецепт успіху
Нещодавно в Катанії (Італія) завершився чемпіонат світу з фехтування, на якому паралімпієць Антон Дацко завоював дві золоті нагороди. У фіналі серед рапіристів із рахунком 15:6 він переміг француза Аліма Латреша. Згодом свій успіх повторив у змаганнях шаблістів, перемагаючи ще одного французького мушкетера Франсуа Лорана – 15:12.
– В обох фіналах тобі довелося протистояти французьким фехтувальникам. Чи важко фехтувати проти таких майстрів?
– Латреш для мене більш зручний суперник. Адже впродовж 2011-го мені вже доводилося фехтувати проти нього і перемагати. А от Лоран є більш непоступливим суперником. Так, у рапірі протягом кількох років мені ніяк не вдавалося його перемогти, а ось на цих змаганнях таки його подолав. Звісно, французькі фехтувальники володіють хорошою технікою, вони добре треновані і з ними завжди важко змагатися.
– Прошу сказати, скільки часу доводиться тренуватися, аби досягнути таких високих результатів?
– Хотів би, звісно, тренуватися щодня, але такої змоги не маю. Адже я живу у Буську, і до Львова доводиться долати 60 км. У середньому тренуємося тричі на тиждень. На тренувальних зборах у Євпаторії, які відбуваються перед кожними важливими змаганнями, тренуємося щодня, крім вихідних. Навіть буває, що двічі на день доводиться тренуватися.
– Чому обрав саме цей вид спорту?
– Фехтуванням розпочав займатися у 2003-му. Цей спорт обрав, бо дуже сподобалося. Для інвалідів є дуже мало можливостей займатися спортом. Мій перший тренер Андрій Колесніков ще 2003-му в Родатичах на змаганнях місцевого рівня мене помітив та запропонував займатися фехтуванням. Через два роки тренувань потрапив у збірну команду України. Вже на той час прийшли перші успіхи у фехтуванні, тому змінювати цей вид спорту на інший було б нелогічно.
– Скажи, будь ласка, з ким товаришуєш у збірній України?
– Передусім товаришую із спортсменами західного регіону держави. Намагаюся підтримувати дружні стосунки з усіма збірниками України. Найближчими моїми друзями є львів’янин Андрій Демчук та Валерій Галій із Буська.
– Чемпіонат світу позаду, медалі здобуто, а що попереду?
– Збавляти оберти та зупинятися на досягнутому не буду. Адже тепер на мене суперники будуть налаштовуватися з подвійною енергією та серйозністю. Тому зараз необхідно ще більше тренуватися, аби й надалі досягати високих результатів.
– Антоне, яким є твій рецепт успіху?
– Якщо щось робиш, то варто це робити максимально добре. Свого часу розпочав займатися спортом не для того, щоб стати першим, поїхати на Олімпіаду, а тому, що вважав цю справу необхідною для мого життя.
Мстислав Коцький-Боб’як