Андрій Воробець: "Інваліди часто не знають, що мають право на роботу"
Дати роботу тим, кому найважче знайти її. Допомогти вирішити наболілі проблеми. Забезпечити доступ до вирішення питань, які самим подолати – як гірську річку перейти. Художніми замальовками це – про роботу Фонду соціального захисту інвалідів. 20 років спеціалісти цієї державної структури щодня працюють над тим, аби допомогти людям з особливими потребами. Найприкріше, фахівці й досі переконуються – інваліди часто не знають про те, що держава гарантує їм право на працевлаштування, на заняття спортом, на реабілітацію.
Саме про це наша нинішня розмова з директором Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, кандидатом соціологічних наук Андрієм Воробцем.
– Пане Андрію, відверто, навіть я досі уявлення не мала, чим займається ваш Фонд…
– Усе просто – Фонд соціального захисту інвалідів створений для фінансування державних соціальних програм підтримки і захисту людей з особливими потребами. Тобто ми проводимо та фінансуємо заходи з соціальної, трудової, спортивної та професійної реабілітації інвалідів. Попри це, на наші плечі покладені обов’язки контролю за додержанням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
– О, це я знаю, ми тільки що працевлаштували восьму людину, і мене зобов’язали створити робоче місце для інваліда…
– Саме так. Законодавством встановлена обов’язкова квота робочих місць для інвалідів (4 %). Тому ви повинні подати документи, стати на облік до нашого Фонду, взяти на роботу людину з особливими потребами і відзвітувати нам про це.
– А в разі невиконання?..
– У разі невиконання ми притягнемо вас до відповідальності, накладемо чималий штраф.
– Я таки краще виконаю закон. А скажіть, чи сумлінні працедавці Закарпаття, чи беруть на роботу інвалідів?
– Спочатку я би наголосив, що законодавством для роботодавців запропоновані два варіанти вирішення питання працевлаштування інвалідів. Фактично, роботодавець зобов’язаний за певних умов або взяти на роботу людину з особливими потребами, або, якщо не може чи не хоче цього зробити, то повинен сплачувати певну суму до державного бюджету. Так, якщо за квотою підприємство мало б створити 1 робоче місце для інваліда, але не створило, то має сплатити річну заробітну плату одного працівника (АГС).
– І все-таки якщо проаналізувати результати вашої роботи, тобто контролю за працевлаштуванням інвалідів, то наші підприємства в цьому плані сумлінні?
– Тенденції такі, що чим далі, тим краще підприємства виконують норматив. Нині кількість підприємств, з якими ми працюємо, тобто чисельність працівників у яких більше восьми, – 2353. З них прозвітували 2158, або 92%. Отже, переважна більшість виконує вимоги законодавства. За законом, на них повинні працювати 7 тисяч 92 інваліди, хоча реально – 6660.
– А різниця?
– Різниця виникла, бо є роботодавці, які звільнені законом від АГС; є ті, які і не виконують норматив (не працевлаштовують інвалідів) і платити не хочуть. Щодо останніх справи в судах.
– Пане Андрію, ми стільки говоримо про інвалідів. Чи багато їх нині на Закарпатті?
– Майже 55 тисяч закарпатців – люди з особливими потребами. Певна річ, працевлаштувати всіх нереально, бо ж не всі можуть ходити на роботу. Але мова наразі про тих, хто має на це право. Так, проблема якраз у тім, що чимало закарпатців, які є інвалідами з дитинства чи набувають цього статусу, не знають, що можуть бути працевлаштовані, що це їм гарантовано чинним законодавством України, Конституцією нашої держави! Ми проводимо роз’яснювальну роботу в цьому напрямку, зустрічаємося з організаціями інвалідів, проводимо телефонні лінії, консультуємо працедавців, розміщуємо оголошення в податкових інспекціях, у Центрах зайнятості, але все одно нерідко ще чуємо про подібні прикрі речі.
– Попри працевлаштування, чим ще допомагаєте людям з особливими потребами?
– Як я вже згадував, Фонд акумулює кошти (сплату АГС). Усі гроші – хоча їх часто бракує – ми використовуємо на різні соціальні програми для людей з обмеженими можливостями. Це і навчання інвалідів у вищих навчальних закладах, і підтримка фізкультурно-спортивних заходів інвалідів (Інваспорт), і перекваліфікація, і фінансова підтримка підприємств громадських організацій інвалідів (УТОГ, УТОС), і передплата газет для людей з особливими потребами. Фінансує низку програм для інвалідів і центральний апарат Фонду: приміром, створює наразі у Львові Західний реабілітаційно-спортивний центр для інвалідів, закуповує обладнання для таких організацій, як відомий на Закарпатті медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя» для інвалідів тощо. І ще: усю цю роботу ми виконуємо за тісної підтримки Закарпатської ОДА та наших соціальних партнерів – головного управління праці та соціального захисту населення й обласного центру зайнятості.
– Чи є щось нове в державній підтримці інвалідів цьогоріч?
– Цього року запрацювала державна програма, яку ми виконуємо – це фінансова підтримка громадських організацій інвалідів. На цю програму нам передбачено на всю область майже 1 мільйон гривень. Цей план передбачає фінансову підтримку у витратах організацій на кшталт СОІУ, УТОГ, УТОС (товариство глухих, сліпих). Тобто держава частково їм допомагатиме в оплаті комунальних послуг, у доповненні заробітних плат.
– А давайте ми скажемо в конкретних цифрах, що в рамках програми отримають люди?
– По Закарпаттю я вам ще не скажу, а загалом по Україні – до 80% заробітної плати. Але вирішується все в індивідуальному порядку – кому і на що більше потрібно.
– Пане Андрію, дякую за відверту розмову. У свою чергу звертаюся до всіх читачів «Закарпатки» – маєте родича або сусіда, чи просто знайомого інваліда – якщо він не знає, розкажіть про Фонд та його діяльність. Може, якраз тій людині ця інформація вкрай потрібна і кардинально змінить життя.
– І вам дякую. А ще дозвольте на шпальтах вашої газети привітати всіх працівників відділення Фонду – як колишніх, так і сьогоднішніх – із 20-річчям створення Фонду соціального захисту інвалідів та всіх працівників сфери соціального захисту населення області – з наступаючим святом – Днем працівника соціальної сфери.
Наталія Петерварі, "Закарпатська правда"