5 типових «неправд», які треба припинити казати донорам

В останньому випуску серії блогів Financing Not Fundraising («Фінансування, а не фандрейзинг») йдеться про те, як бути надзвичайно відвертими та чесними з нашими донорами. Якщо неприбуткові організації справді хочуть вийти із замкнутого кола фандрейзингу, вони мусять мати сміливість сказати тим, хто їх фінансує, як все є насправді.

І зокрема – оскільки члени управління є найближчими прихильниками та (я сподіваюся) донорами організації – також припинити казати їм побрехеньки.

Якщо Ви хочете звільнитися від виснажливого циклу фандрейзингу, основний крок – це стати відвертим та чесним із тими, хто фінансує Вашу діяльність.

Ось від яких п'яти основних неправдивих тверджень слід відмовитися:

1. X% внеску донора піде на програми.
Розмежування між «програмними витратами» (program expenses) та «адміністративними» (overheads) насправді не має ніякого сенсу як таке і є деструктивним. Не може бути програми без персоналу, технологій, місця, систем, оцінки, дослідження та розвитку. Це химерне уявлення, ніби можна відмежувати кошти, які витрачаються на програми, від тих, які витрачаються для підтримки цих програм. Донори повинні зрозуміти, а ви повинні пояснити їм, що «адміністративні витрати» – це не погані слова. Неприбуткові організації існують задля реалізації програм. І все, що організація робить, спрямоване на те, щоб ці програми були кращі, більші, сильніші, ефективніші.

2. Ми можемо реалізувати таку саму програму за менші гроші.
Ви не можете. Ви знаєте, що Ви не можете. Ви вже й так ледве зводите кінці з кінцями. Не приймайте чек від донора, який хоче геть усе, що ви запропонували, але ще за менші гроші. Поясніть усі реальні кошти, які потрібні вам, щоб досягнути результату, включаючи адміністративні. Ввічливо, але впевнено поясніть: менші інвестиції – менший результат. Якщо вони не мають таких коштів, то заохочуйте їх знайти партнерів, однодумців, які зможуть співфінансувати програму.

3. Ми можемо почати нову програму, що не відповідає нашій місії чи стратегії.
Так, великий грант, який донор може надати Вам, справді «спокушає». Але якщо заради нього ваша організація почне рухатися у зовсім іншому напрямку, ніж це визначено Стратегією, або вам потрібні будуть зовсім інші компетенції, то прийняти його – велика помилка. Неприбуткові організації найбільше мають бути впевнені та демонструвати, що місія та кошти пов'язані, вони ідуть разом. Інакше організація просто розрізнено займатиметься незліченними напрямками, працівники будуть виснажені, а донори заплутаються. Не дозволяйте донорам повести вас таким шляхом.

4. Ми можемо розвиватися без додаткових людей та без додаткових ресурсів.
Відомо, що більшість працівників неприбуткових організацій працюють більшу кількість годин із меншими ресурсами. Вони стали просто майстрами – робити чим більше, коли всього дедалі менше. Але має настати час, коли це закінчиться. Лідери неприбуткових організацій не повинні критися з донорами, що їхній персонал і наявні ресурси уже використовуються на повну потужність. Якщо цього не визнати, результати програми ймовірно постраждають і не відповідатимуть очікуванням та інвестиціям донора.

5. 100% членів правління віддані нашій організації.
Якщо це правда, то Ваша організація – у меншості в неприбутковому секторі. Усі знайомі мені неприбуткові організації мають певні проблеми з членами органів врядування. Декотрі члени ігнорують сплату внесків, дехто не бере активної участі у засіданнях, є такі, які просто пропускають засідання. Звичайно, донори хочуть бачити, що кожен член врядування робить свій внесок. Але замість підтримувати міф про те, що 100% є досяжним результатом, будьте чесними з донорами.

Поясніть їм, що робота кожного члена врядування аналізується, оцінюється їхній внесок (фінансовий, інтелектуальний, часовий) та в організації є чіткий план розвитку потенціалу органів врядування. 100%, мабуть, ніколи не стануть реальністю. Краще продемонструвати, що Ви невтомно працюєте в напрямку 90%.
Давайте зупинимо це божевілля.

Припинімо казати донорам те, що вони хочуть чути, замість того, щоб проклинати їх за їхніми спинами за нереалістичні очікування. Донори мають бачити реальну дійсність неприбуткового сектора, якщо вони справді хочуть допомогти впровадити зміни.

Серія блогів Financing Not Fundraising присвячена тому, як неприбутковим організаціям відійти від вузького розуміння того, що традиційний ФАНДРЕЙЗИНГ (звернення до індивідуальних донорів, благодійні заходи, гранти від фондів) зможе забезпечити усі потрібні ресурси для діяльності організацій. Натомість варто працювати над ширшими, більш стратегічними підходами до забезпечення ФІНАНСУВАННЯ, потрібного для впровадження соціальних змін.

Усі випуски цієї серії можна почитати тут.

Про автора

Автор статті Нел Едінгтон є президентом Social Velocity – консалтингової компанії, яка працює з провідними неприбутковими організаціями задля досягнення кращого соціального впливу та забезпечення фінансової стабільності. Social Velocity допомагає неприбутковим організаціям розвивати свої програми, залучати більше коштів та використовувати ресурси ефективніше.

Переклад: Василина Дибайло, Директор Партнерства "Кожній дитині"

Джерело: socialvelocity.net