«Сонце» тримається на жіночих плечах
Ольга Дубінська згуртувала понад п’ять десятків людей із фізичними вадами
Інваліди ненавидять жаль, але прагнуть поваги
…ЇЇ називають «тьотя Оля», «Ольга Володимирівна» та по-дружньому «Оля»… Своїм життєвим прикладом вона доводить, що сила духу здатна подолати будь-які бар’єри долі.
У дитинстві Оля перенесла клінічну смерть і, зрештою, опинилася на інвалідному візку. Згодом, попри людські пересуди та скептичні погляди, вийшла заміж за здорового хлопця Василя. А коли, незважаючи на застереження лікарів, сімнадцять літ тому без хірургічного втручання народила донечку Оксану, усі остаточно зрозуміли – Ольга боєць нескоримий. Сьогодні вона призер Всеукраїнських рекреаційних ігор з більярду та дипломант Всеукраїнського конкурсу «На крилах натхнення». Торік разом із Анатолієм Омельчуком брала участь у Міжнародному ралі на автомобілях із ручним керуванням «Буковинські Карпати-2010». А це – траса завдовжки 246 км! Будучи третій рік президентом благодійної місії «Сонце любові», жінка прагне вивести на суттєво новий рівень сприйняття інвалідів суспільством – від жалю до поваги! А її реабілітаційний центр став родиною, де кожен відчув свою значимість і знову отримав можливість радіти, сподіватися, дружити й любити…
Спілкуючись з Ольгою, мимоволі промайнула думка: якби ж усі українці жили в такій єдності та взаєморозумінні, як люди з обмеженою дієздатністю... Коли ще не було реабілітаційного центру, візочники телефонували один одному, ділилися проблемами та разом думали над їх розв’язанням. Невдовзі почали організовувати зустрічі в скверику у центрі Горохова. Та якось саме під час чергової здибанки здійнявся потужний вітер, почав падати град завбільшки як яйце! Ризикуючи здоров’ям, насилу встигнули заховатися. Тоді й вирішили, що неодмінно матимуть приміщення.
«Якби не центр, то пропав би»
Першу свою кімнатку благодійна місія отримала по сусідству з редакцією районної газети. Однак місця там вистачало хіба на кілька візків, а членів центру все більшало й більшало. Тому як тільки Ольга Дубінська стала керівником, відразу ж поїхала на прийом до тогочасного голови Волинської облради з проханням про нове приміщення. І, на щастя, їй посприяли. Нині в розпорядженні «Сонця любові» велика зала, кабінет, комп’ютерна кімната, кухня, туалет та комірчина з інвентарем. Жінка щиро радіє, що й теперішня влада області не скасовує рішень попередньої, а навіть підтримує. Реабілітаційний центр не платить за оренду, а погашення рахунків за комунальні послуги взяла на себе Горохівська районна рада.
– Нашому центру цього року в грудні виповниться п’ять років, – розповідає Ольга Володимирівна. – Спершу його планували як дитячий, проте вирішили скасувати вікові обмеження. Ми збираємося двічі на тиждень: у вівторок і четвер з 10 до 17 години. Кожен знайшов тут ту частинку світу, де відчуває свою потрібність. Це така собі родина, в якій неприємностями одного переймаються всі. Наше завдання – захист від депресії, адже як не крути, та ми не такі, як усі. Є люди, які щиро зізнаються, що якби не зустрічі в центрі, то давно зневірилися й пропали б. Знаєте, Бог наділив усіх інвалідів необмеженими талантами, але саме в доброзичливому колективі вони змогли якнайкраще реалізуватися!
Ольга Дубінська опікується більш як п’ятьма десятками інвалідів. А щойно про центр дізналися за межами Горохівщини, то попросилися двійко людей із сусіднього Локачинського району.
Від комплексу «чотирьох стін» утікають у… магазин
Коли ж уперше побачив експозицію, власноруч створену учасниками організації, то подумав, що тут проводяться заняття в секціях, якими керують викладачі. А зовсім і ні, виявляється, інваліди «Сонця любові» навчають один одного! Хтось показує товаришам ази вишивання, в’язання, бісероплетіння чи малювання, а той у відповідь ділиться секретами більярдної гри та дартсу. Тому не дивує, що підопічні Ольги Дубінської постійно стають призерами різноманітних конкурсів. І майбутні перемоги не за горами, оскільки вже 15 липня в Горохові втретє пройде фестиваль «Повір у себе», на якому інваліди-візочники позмагаються у стрільбі з пістолета, визначать найкращого гросмейстера та шашкіста, поганяють наввипередки у спринті та слаломі й продемонструють майстерність влучання дротиками в мішень.
За сприятливої погоди «сонячні» регулярно роблять виїзди на природу. Там розбивають табір, проводять ігри й конкурси, розводять багаття, варять рибну юшку, співають під акомпанемент гітари та смакують приготовленим шашликом. Неймовірно, та Ольга Володимирівна розповіла, що серед її вихованців були такі, які жили в селі, зате жодного разу в лісі не були! Також в центрі організовують походи в магазини та на ринок, щоб інваліди не соромилися самі собі вибрати, приміряти та купити речі, а не просили це зробити друзів або рідних. Вражає те, що ці люди ніколи ні на що не жаліються, бідкаються лише через горбисту місцевість містечка та малу кількість добротних пандусів. І якщо першого не виправиш й доводиться докладати неабияких зусиль, аби поїхати на прогулянку, скажімо, у парк, то брак пандусів на совісті керівників міста і бізнесу.
Андрій Собуцький, м. Горохів